Цей захоплюючий маршрут належить до групи невідомих пересічному туристу. Тривалість - один або два дні - залежить від Вашого бажання. Відноситься до досить високої категорії складності. Йдемо із Буковецького перевалу (835 м.) на хребет Ігрець (1311м.).

Як майже у всіх походах в гори, найбільше зусиль йде на подолання стрімкого підйому (приблизно 1,5 год). На хребті спиняє подих, чи то від вітру в обличчя чи то від невимовного захвату. Потужні Верховинські і Чорногірські хребти як на долоні. Неповторне відчуття перемоги, безмежного простору і чистоти. Що є причиною цієї легкості у душі і тілі, не визначено, можливо, просто від насичення чистим повітрям. Але хочеться вірити, що тут діє щось більш таємниче, можливо це портал для зв’язку з Всесвітом. До слова, саме тут, я знайшов камінь з загадковим відбитком у вигляді спіралі. Що воно таке?

Продовжуємо подорож гребенем хребта на рівні польоту сокола - в прямому і переносному значенні. Хребет зазнав впливу льодовика, всюди поширені льодовикові форми рельєфу, його поверхня здається вигладженою. Тому зовсім несподіваним тут є величезне звалище каміння, яке, ніби впало з неба. Це ґреготи, від гуцульського „ґреготати”. Ступати треба обережно, бо кожний камінь, ніби сам-по-собі, і під ногами, як живий, хитається і „ґрегоче”.

На захід по хребту знаходиться г. Чорний Грунь (1385 м.) – туди можна продовжити маршрут. По дорозі зустрічаються старі гуцульські хати, отари овець і стада корів – залишки ведення полонинського господарства. Потім можна спуститись у Бережницю, що є присілком с.Криворівня.

Це подорож до справжньої гуцульської ґражди, де і тепер живуть господарі.
Найголовніше і найважче у цьому маршруті – подолати перший підйом. Проте складність його проходження багато в чому залежить не стільки від фізичної підготовки (не надійтесь: без неї - в горах взагалі нікуди :), скільки від вміння задати і зберегти правильний ритм підйому. Якщо Ви не маєте великого досвіду у пішохідному туризмі, то єдиною паличкою-виручалочкою буде лише досвідчений гід. Більше того, після перших 100 м. я, підкреслюю - я, взагалі забуваю про всяке фізичне навантаження, вид просто суперовий. На схилах цих гір зростає багато видів лікарських та рідкісних рослин, зокрема Арніка гірська. На наступному етапі маршруту маємо змогу „наковтатись” фітонцидів смерекового лісу, тут і грибочків чимало. Про приближення ґражди підкаже квітуча і різко контрастуюча із темним хвойним лісом полонина, а згодом овеча отара, що невимовно порадує Вас мелодійними звуками десятків дзвіночків.

Нарешті мета подорожі досягнута. Ґражда перед Вами, 1925 рік, без жодного цвяха, між дерев’яними брусами стін „комар носа не пропхає”... Порівняння із музеєм хати-ґражди, не на користь музею. До того ж ваш рюкзак при бажанні може поповнитись натуральною полонинською бринзою, вурдою, будзом, сиром або просто домашньою настойкою на смерекових шишках. Ось вона – карпатська неповторність, рай для романтиків....

Мандрівка до Каменя Довбуша і ґражди.
Проходимо повз уже згаданий музей хати-ґражди Харуків (тут любив бувати Франко, Гнатюк, Коцюбинський, тут знімали уривки з фільму „Тіні забутих предків”), „франковий камінь” і звивистою стежкою заходимо у дрімучий смерековий ліс. Непомітно проминає година і ми наштовхуємось на камінь Довбуша (де його тільки немає). Тут за переказами гуцулів народний ватажок полюбляв курити люльку. А потім – ґражда, досі діюча. Ловиш себе на думці: „Як на висоті 1300 м. можна було побудувати таку хатину” Для бажаючих продовжити насолоду гуцульською архітектурою пропонуємо помандрувати ще вище в гори. Хоча там нема ґражд, дивуватись є чому: оселі (початок ХХ ст.) дійсно зачаровують досконалістю стилю, техніки будівництва, пристосованістю до суворого гірського клімату. Доповнюють враження прекрасні краєвиди на Криворівню, Верховину, Чорногору. Мимовільно впізнаєш сцени із „Тіней...”. Саме такий невідомий широкому колу туристів маршрут дає змогу відчути душу і сутність цих гір та його мешканців.

Це маршрут помірної складності і надмірної цікавості.
Тутешні гори звичайно різняться від Покутсько-Буковинських Карпат (межах яких знаходиться садиба) – гори вищі і менш заселені, піки стрімкіші, повітря більш розріджене. Все нагадує про близькість до найвищого масиву Українських Карпат – Чорногори. Саме чудові панорами і краєвиди цього хребта є родзинкою і метою маршруту, важко підшукати місце, з якого найвищі вершини України виглядали б так захоплююче і так могутньо. Це зумовлюється великою різницею висот Чорногори і Гриняв (подекуди 700 м.), стрімкими урвищами та відносною близькістю хребтів. Маршрут, який ми пропонуємо дає прекрасну можливість не дертись високо в гори, але відчувати себе, як в Альпах.

Дуже цікавим є проходження Гриняв навесні (квітень-травень). Тоді цей хребет просто вкритий шафранами і підсніжниками, а на горах вдалині видно наслідки сходження лавин.

Одну за одною минаємо окремі вершини (після того, як вибрався на гребінь, іти вже зовсім просто) та доходимо до полонини Кринта. Тут встановлений саморуч виготовлений і встановлений гуцулами хрест, що відіграє роль оберегу. Зважаючи на стан вашої фізичної підготовки похід по Гринявах можна продовжити до г. Ростицької (1514 м.) або аж до г.Скупової (1579 м). – одної із найвищих вершин Гринявських гір).