Автомобільна подорож для тих у кого обмаль часу, а хочеться мати хоч якусь уяву про Карпатський край. За один день (а повернемося ми пізно вечором, ще й за умови, якщо з Яблунова виїдемо близько 8 год. ранку) постараємося показати Вам цікаві місця, які найбільше користуються популярністю у місцевих жителів і гостей Карпат.

Дорога на Косів починається с крутого підйому. На першому із них варто зупинитися і помилуватись чудовою панорамою селища Яблунів, до речі фотографії виходять дуже хороші.

Перше село по дорозі на Косів – УТОРОПИ. Це батьківщина Тараса Мельничука (1938 – 1995 рр.), якого називають „Князем роси”, за назвою однієї із його збірок. Тут, на горі, в присілку Мальцево і похований великий поет і великий патріот України.

Далі дорога веде нас в село ПІСТИНЬ. Його часто відвідував письменник і вчений, член „Руської трійці”, Яків Головацький. Тут він збирав матеріали для великої 4 - томної праці „Народные песни Галицкой и Угорской Руси” (Москва – 1878р.), в якій дав історико – етнографічний опис Гуцульщини. В Пістинь приїжджала і лікувалась соленими ваннами письменниця Наталія Кобринська, а в ближні часи – Ірина Вільде. В Пістині відвідаєм пам’ятку архітектури 18 ст. церкву Успенія Пр. Богородиці, споруджену на урвищі правого берега р. Пістиньки. За переказами, під церквою є підземні ходи.

Для тих туристів, які просто випромінюють своє прагнення ознайомитись із Карпатами і мають масу сил, пропонуємо не оминути поворот на Шешори. Там огляненемо пам’ятники Т. Шевченкові та І. Франку. Історія першого із них досить драматична і починається ще в 1930-ті роки, коли задумали його встановити. У селищі проживають самодіяльні поети Олександра Василащук, Любомир Палагняк, Стефанія Біла. У 1930 – 1944 рр., тут жив і працював відомий письменник Іван Боднарчук, який пізніше емігрував в Канаду. Тепер, тут регулярно проводиться відомий фестиваль етнічної музики та лендарту.

Можна чудово відпочити біля знаменитих шешорських водоспадів з їхньою кришталево чистою водою. У більшості, останнє речення стає останнім пунктом „транскарпатської” подорожі... і лише одиниці (саме ті, хто мають вищезазначені риси характеру) знаходять у собі порив душі (точніше, те, що від нього лишилось, - яким сильним рекреаційним впливом володіють шешорські водоспади!) продовжити мандрівку далі.

Повертаємось до Пістиня, через 5-10 хв. перед нами, як на долоні, - КОСІВ.

Сам Косів можна проїхати два способами: або через центр міста, або по об’їзній (якщо Ви вже бували в місті).

Їдемо далі по шосе Косів – Верховина. Перша невелика зупинка с. ГОРОД (наголос на перший скл.), першу згадку про яке зафіксовано у Литовській грамоті князя Свидригайла 1424 року. Цікава і своєрідна гуцульська архітектура, особливо старі будинки із смерекового дерева. Ще 800 м. – і ми спускаємось вниз до р. Рибниця. Там оглянемо водяний млин. Зараз він модернізованний: він приводиться в рух не водою, а електроенергією. Особливо цікавим буде для Вас друга половина млина - валило де відбувається кінцева стадія обробки ліжників. Якщо буде не вихідний день, то побачимо як тут їх обробляють. Можна звичайно і дещо прикупити, набагато дешевше ніж на базарах. Часу не багато, тому їдемо...

СОКОЛІВКА – село красиве і, так би мовити, акуратне. Тут кожне подвір’я в квітках і красиво оформлене. Але найбільша гордість місцевих жителів це – Сокільський хребет (940 м). Тут кожний про нього знає буквально все. Хребет Сокільський тягнеться на відстані приблизно 15 км між р.Рибницею та Черемошем, від Соколівки до с.Великий Рожен. Особливу увагу на хребті привертають мальовничі піскові скелі – останці, яких понад 20. Скелі здіймаються на висоту 20 -40 м. На скелі Лисівський камінь (Тутурівський камінь) археологи виявили петрогліфи – наскельні малюнки , викарбувані ще в стародавні часи. Для занять із скелелазіння найкраще пристосована якраз Лисівська скеля (висота 25м, 1 -6 категорії складності). В середині ХYIII ст.. в одній із печер на Сокільському жив засновник хасидизму Ізраеїль Бен Елізатор. На Сокільському побували відомі люди : Б.Лепкий, Ю.Федькович, Г.Хоткевич, Д.Павличко, С.Пушик і багато інших. Незамітно, любуючись Сокільським із автомобіля, приближаємося до села Яворів.

ЯВОРІВ – село народних промислів. Що тут тільки не виготовляють: килими, ліжники, вироби з кераміки та дерева, бісеру та металу. Населений пункт розташований попри саму р. Рибниця і тому тут на кожному подвір’ї сушиться вимочена овеча шерсть. В селі два валила (колись було ще більше – ріка нашкодила). Гордість жителів – музей народного мистецтва, в народі - музей Шкрібляків - знаменитих майстрів, вироби яких до сих пір зберігаються в кожному музеї Гуцульщини. При бажанні, можна піднятися, півтора години ходу, там живуть і творять їхні правнуки. Але для кращого знайомства потрібно посвятити цілий день – є на що подивитися.

Минаючи Яворів, по правій стороні знак – с. СНІДАВКА. Туди ми запланували окремий маршрут, але два слова хочеться сказати.

Це найвищий (знаходиться на висоті понад 700 м) і ...найсонячніший населений пункт Косівського району. Красивий водоспад, камінь Довбуша, і відома г.Тарношори є своєрідними візитками села.

Дорога стає дедалі стрімкішою, де в кого тріщить у вухах, гори починають вселяти якусь величність. Ще десяток метрів і ми зупиняємося на півгодини.

БУКОВЕЦЬКИЙ ПЕРЕВАЛ – 835 м. По лівій стороні, ґрунтова дорога, яка звивається між оселями, а далі стрімко піднімається в гору, це гора Копілаш – 1155м, і початок маршруту на знаменитий Писаний Камінь (1221м).

Тут знаходиться оселя знаменитого народного умільця музичних гуцульських інструментів – Стафійчука – чи не єдиного у наші часи. Популярна співачка Руслана замовляла виготовити трембіти на Євробачення. В нього можна і придбати унікальні гуцульські інструменти –телінку, флоєру, сопілку, двійницю, „козу”, ріжка і, звичайно, трембіту.

По правій стороні у всій красі постає масивний хребет Ігрець – він вперше на нашому маршруті справляє враження реальної висоти і навіть деякої неприступності Це логічно, тому що цей гірський масив відіграє роль межі між „хвилястими і людяними” Покутсько-Буковинськими Карпатами (які вже позаду) та Верховинсько-Вододільними, де панує справжній гірський дух. Ігрець позаду, а прямо перед нами - місцева церква. Класичний гуцульський пейзаж...

Далі – стрімкий спуск (тріщить у вухах). По дорозі зробимо зупинку – чудовий пейзаж, який якнайкраще доповнюють корови, які практично завжди тут присутні (як не на місці зупинки, то нижче на мості). Рушаємо. Здається, що спустились в урвище - стрімкі схили наче нависають над дорогою. Разів з десять перетинаємо р. Буковець і доїжджаємо до розвилки Верховина-Путила. Повертаємо на Верховину і потрапляємо у с. КРИВОРІВНЯ.

„Українські Афіни” – так називали його на початку ХХ ст.

Треба підмітити, що у ХІХ ст. Криворівня була останнім населеним пунктом, куди ще вела дорога. До Верховини тоді можна було добратися лише ведмежими стежками. Зараз ВЕРХОВИНА – районний центр (9 км. від Криворівні), і це заслуга лісового багатства навколишніх місцевостей (активно проводилась лісогосподарська діяльність). При вїзді у місто – напис: ”Ось Жабє – гуцульськая столиця”. Чому так колись називали це поселення ми розкажемо Вам під час екскурсії. Верховину можна назвати прототипом Шамоні в Україні – добре виражений міський центр, каштани, типова міська забудова, а позаду – найвищий гірський масив України (Чорногора), нерідко вкритий снігами навіть у липні.

Пропонуємо Вам відвідати музей гуцульського побуту, етнографії та музичних інструментів Гуцульщини. Проїжджаємо поворот на Буркут - „Богом забуту землю”, царство стрімких скель, дрімучих лісів, нестримних потоків. На цій дорозі знаходяться села Дземброня, Бистрець, Зелене, Шибене – вихідні пункти сходжень на Чорногору, Гриняви, Чивчини. По дорозі на Ворохту (32 км.) відкриваються чудові гірські види, в тому числі на Піп-Іван (3-тя вершина України, 2020 м.) і Говерлу (2061 м.). Згодом, не зовсім легка частина шляху - дорожній серпантин, це і не дивно, бо ми піднімаємось на Кривопільський перевал (1035 м.) Після перевалу на дорозі зустрічаємо знаменитий поворот із написом: „Говерла – 14 км”. Відтепер, ми на території Карпатського національного парку – найдавнішого в Україні, а р. Прут, що витікає з-під самої Говерли, тепер супроводжуватиме нас до самої Коломиї.

ВОРОХТА...Вона зустрічає нас столітнім залізничним мостом і відомою гуцульською церквою – однією з найстаровинніших на Гуцульщині. У Ворохті відвідаємо канатно-бугельний підйомник. Незважаючи на деяку його аварійність, це слід зробити, бо краєвиди все ж таки чудові: Чорногора (особливо добре видно Говерлу і Петрос), Свидовець (знаменита г. Близниці – чи не єдиний осередок зростання едельвейсів на Україні), Горгани (Хом’як, Синяк, Довбушанка) та ін. При виїзді з Ворохти звертаємо увагу на гірськолижні трампліни.

Двадцять хвилин спокою... Романтикам пропонуємо повернути на Яблунецький перевал (20 км. від траси Ворохта – Яремча), там чудовий вид на Закарпаття, сувенірний ринок, але все одно потрібно буде вертатись на вищезгадану трасу. Минаємо Татарів, Микуличин – новітні туристичні столиці.

Про те, що наближається ЯРЕМЧА повідомить не дорожній знак, а „вишукана” дорога європейського класу та багатозірковий готель „Карпати”. Плануємо відвідати гук гуц. – водоспад), сувенірний ринок, покуштувати гуцульських страв у ресторані-музеї „Гуцульщина”. Перед в’їздом у Делятин зупинимось біля красивого дерев”яної церкви св. Ільї.

Вже після Делятина, помилувавшись урочищем Вільховець, ніби скажемо: „Бувайте гори!”, - бо і справді дуже різко починається Івано-Франківська рівнина, навколо взагалі жодної гори!

Аж до самої КОЛОМИЇ (30 км.) не потрібно буде виходити із авто – хвилини спокою... Мало хто із туристів чи встигає, чи має сили оглянути ще й Коломию, тому ми пропонуємо Вам окремий маршрут.

На відрізку Коломия - Яблунів спостерігаємо, як рівнина вже закінчується, і знову починаються гори.