Коли розглядати різні види народної архітектури, то добре помітно, що серед них найбільш багата і з мистецького боку найцікавіша є церковна або сакральна архітектура. У 1926 р. чеський дослідник Ф. Заплеталь писав: ”Атмосфера в деревяній українській церкві приневолює схилитися і вклонитися глибокому творчому генієві простого русина, який столітньою натужною працею цілих генерацій створив дорогоцінний, на жаль, досі невпізнаний і неоцінений скарб світової культури – деревяний храм”. Українська церква відзначається простотою своєї конструкції, відповідністю зовнішніх форм внутрішньому простору. В ній добре помітний нестримний „лет” верхів угору.

Гуцульські храми творять окремий тип. Вони відзначаються, в першу чергу, своїм планом у формі рівнораменного „грецького хреста”. Таким чином, споруда складається з п’яти зрубів-квадратів. Деякі дослідники вважають цей тип первісним типом християнського будівництва в Україні, що прийшов із Візантії. Муровані хрещаті будови були відомі в Херсонесі (ІV-VI ст.), але в старокнязівську добу не зустрічаються. Нізніше знову зявляються в Україні, вже в ХVІІ ст. Для гуцульських церков, крім хрещатого плану, характерно, що середній квадратний зруб найчастіше переходить у восьмикутний стіжковий верх (барабан). Над іншими чотирма зрубами звичайний двосхилий дах з фронтонами, на гребені даху часто буває ліхтар з маківкою. Цей тип церков поширений далеко від Гуцульщини, на всьому Прикарпатті, аж до Дністра. Зрідка такі будівлі зустрічаються на Київщині, Полтавщині, Слобожанщині і Волині.

Комплекс, що складається з двох деревяних будівель – Благовіщенської церкви та розташованої на північний захід від неї двоярусної дзвіниці, - розміщується на старому міському кладовищі східної околиці Коломиї. Завдяки рівнинному рельєфу він відіграє роль архітектурного акценту цієї частини міста. Благовіщенська церква може вважатися найдавнішим зразком гуцульського деревяного храму, який зберігся до нашого часу. Незважаючи на існування двох точок зору щодо дати зведення церкви (1587 р. та XVIII ст.), натурне головних архітектурно-конструктивних вузлів будівлі дає змогу віднести її будівництво на кінець XVI ст. Як і більшість церковних споруд цієї групи, пам’ятка – хрещата в плані, пятизрубна, з одним центрально розташованим верхом. Усі п’ять зрубів мають чотирикутну в плані форму та витягнуті по горизонталі пропорції, що надає споруді пілкреслено присадкуватого характеру. Це враження посилюється влаштуванням навколо церкви обхідної галереї-піддашшя на фігурних кронштейнах, що є найвиразнішим горизонтальним акцентом в обємній композиції споруди. Восьмигранний верх над центральним зрубом також підкреслює горизонтальний характер композиції. Дзвіниця, збудована у XVIII ст., є найпоширенішим на Гуцульщині різновидом деревяної дзвіниці типу „четверик на четверику”. Перший ярус – зрубний четверик, другий – відкрита аркада-галерея, увінчана невисоким наметовим дахом.

Як і церква, дзвіниця вирізняється підкреслено горизонтальними пропорціями, чому сприяє влаштування навколо неї розлогого піддашшя на фігурних кронштейних.

Пам’ятка є одним з найдосконаліших ансамблів гуцульської народної архітектури.

Храм стоїть на крутому схилі мальовничого пагорба у північній частині, домінуючи над долиною р. Прут. Існує кілька датувань споруди (1615 р. та ХVIII ст.), хоча одностайнішими є свідчення про перенесення її у 1780 р. на теперішнє місце з села Яблучниця Надвірнянського району.

Незважаючи на понад двохсотрічну історію храму, його первісна композиція дійшла до нашого часу незмінною. Вона відбиває традиційну для деревяних церков Гуцульщини хрещату схему з одним централно розташованим верхом. Чотири зруби ( бабинець, вівтар, два бічні рамена), які прилягають до просторого , високого й добре освітленого четверика нави!!!, помітно поступаються йому за висотою й мають прямокутну, витягнуту в поздовжньому напрямку форму. Вони перекриті невисокими двосхилими дахами з невеликими декоративними маківками на гребені, що підкреслює домінантну роль монументального центрального восьмигранного верху. По периметру храм оперезує пластичне піддашшя на фігурних кронштейнах, яке створює мякий, органічний перехід від землі до вертикальних стін і завершення будівлі.

Вишукані співвідношення центрального та бічних приміщень, вдалі пропорції головних елементів і деталей дають змогу оцінити церкву Різдва Богородиці як один із найдовершеніших зразків гуцульської школи української деревяної архітектури.