На гору Писаний Камінь найзручніше іти з Буковецького перевалу, з шосе Косів - Верховина. До гори веде ґрунтова дорога, яка звивається між оселями, а далі стрімко піднімається вгору (на г. Копілаш 1155м.) і вже прямує на південний схід, то через смерековий ліс, то полонинами. Протяжність маршруту – 6 км., тривалість переходу – 3 год.

В технічному відношенні маршрут нескладний, не вимагає попередньої підго-товки і спеціального спорядження, а тому доступний для всіх вікових груп. Йти легко і цікаво, дорога весь час набирає висоту, відкриваються все нові захоплюючі краєвиди (гори у поєднанні із гуцульською архітектурою), влітку навколо розмаїття трав і польових квітів, ростуть афини (чорниць тут інколи дійсно дуже багато) і малина, ни-жче (в смузі лісу) можна назбирати грибів. З водою також проблем немає на початку маршруту вона в криницях місцевих жителів, на г. Копілаш тече струмок.

Вершина гори Писаний Камінь вкрита смерековим лісом, від вершини до каме-нів-скель відходить кам’яниста стежка, яка збігає вниз і впирається у величезні камені. Писаний Камінь цікавий в плані як історичному (події, люди), так і в геологічному – виходи складчастих структур на земну поверхню дають уявлення про будову Землі та процеси, що відбуваються в її надрах. Сама скеля – це величезні брили пісковику, які починаються з північного заходу, з каменів висотою 2-3 м., і тягнуться ланцюгом (біля 80м.) на південний схід, виростаючи у масивні моноліти, висотою до 20м. Під дією сонця, вітру і дощу камені тріскаються, утворюються щілини, заглибини, ями. Камінь створює враження величезного поїзда, «вагони» якого схилені набік. Із заходу камені залягають полого, тут сухо, зі сходу прямовисно, а то і під мінусовою крутизною, тут волого. Верх каменів утворює горизонтальну площину, де можна відпочити, помилу-ватися навколишньою природою.

Існує легенда, що дуже давно навколишні гори заселяли племена карпів, які і дали назву Карпатам. Це були люди-гіганти, міфічні титани, наділені надзвичайною силою. Так-от, вони прикотили сюди ці камені, щоб увіковічнити пам’ять про перебу-вання тут, закопали свої скарби (на чорний день) і накрили їх каменями, щоб було хтось не знайшов. Відтоді і ходять сюди люди, як в Мекку, щоб поклонятися могут-ньому духові своїх предків, залишити свій автограф на Камені і увіковічнити своє ім’я, а , можливо, хтось «зазіхає» на золото Карпів? Зветься Камінь Писаним, бо він і справ-ді геть чисто обписаний, тут сотні прізвищ, імен, дат.

У свій час Писаний Камінь відвідали: І. Франко, М. Коцюбинський. О. Коби-лянська, В. Стефаник, Л. Гарматій, Г. Хоткевич, Р. Кайндль., більшість з них викарбували там свої імена.

А яка велична панорама відкривається звідси! На північ від Писаного Каменя споглядаємо вершини: Біла Кобила (1477 м.), хр. Ігрець з г. Чорний Грунь (1385 м.), г. Тарношори (998 м.) з не менш цікавими каменями-скелями, г. Грегіт (1472м.), що є найвищою вершиною Покутсько-Буковинських Кар-пат, г. Лисина Космацька (1487 м.). г. Буковець (1059 м.), навколишні села Буковець-Ясенівський, Снідавка (найвище поселення Косівського району). На схід гори нижча-ють, тут вершини г. Максимець (981 м.) г. Плоский (764 м.), хр. Сокільський (939м.), долини річок Рибниця, Роженка, Черемош, і населені пункти – с. Яворів, Великий Ро-жен, смт. Кути та Вижниця. Горизонт півдня заступають гори Буковини з вершинами г. Верхріччя (834 м.), г. Магура , г. Бочків (1240 м.), г. Кам’янець (965 м.), околиці сіл Біло березка, Петраші, Маринині. І, нарешті, на заході милуємося найвеличнішою па-норамою – г. Муравлевича (1224 м.), і далі – г. Синиця Довбушанська (1186 м.), хр. Гриняви з вершиною г. Скупова (1578 м.), селами Ясенів, Криворвіня, смт. Верховина, долиною р. Черемош, хр. Чорногори з найвищими в Україні вершинами Піп Іван (2021 м.), г. Бребенескул (2036м.), г. Гутин Томнатик (2016 м.), і нарешті, красуня г.Говерла (2061м.) та г.Петрос (2021 м). Звичайно, найбільше враження справляє саме останній хребет, який кожного разу змінює свій вигляд, захоплює його могутність і величність, незважаючи на досить велику відстань від Писаного Каменя.

Хто хоча б раз побував на Писаному Камені, неодмінно захоче навідатися сюди ще, в цей привабливий і чарівний куточок нашого краю.

Повертатися назад до Буковецького перевалу неважко, йдемо у зворотному на-прямку, на північний захід, по дорозі, яка збігає вниз, а йти долів набагато легше і швидше, цих 6 км. шляху долаємо за 2 год.

Протяжність колового маршруту – 12 км.
Тривалість переходу – 5 год.

Пішохідну частину мандрівки починаємо від присілка Безулька, що у с. Яворів.. Цей маршрут підходить для різних вікових категорій, не вимагає спеціальної підготов-ки та спорядження.

А тим часом дорога плавно здіймається вгору і на перевалі повертає ліворуч на схід. Ще якихось метрів 300-350 – і ми на старому центрі села Снідавка, що відоме з ХVІ ст., а назва його походить від слова „снідати”. Пастухи, вівчарі, перега-няючи худобу з навколишніх сіл на полонини Ігреця і Веснарку та ін., зупинялись тут на відпочинок біля струмка, що протікає нижче дороги, снідали, обідали, напували ху-добу. Отак і село назвали. Ще цікавий факт: це найвищий пункт Косівського району, знаходиться ж бо він на висоті понад 700 м. над рівнем моря.

Колись село славилося своїми майстрами з художньої обробки металу, мосяжниками-умільцями Федором Якіб’юком, Петром Медвідчуком. Можна відвідати тут церкву святих Петра і Павла, яка побудована в кінці ХІХ ст. і є пам’яткою де-рев’яної архітектури, а також дзвіницю такого ж стилю.

Продовжуємо рух по дорозі, що прямує на захід, до присілка Влаки - но-вого центру села. Взагалі, Снідавка – це тема для окремої розмови: настільки сильно вражає вона своєю відокремленістю, автентикою, збереженою „гуцульськістю” і ма-льовничістю. До центру не доходимо приблизно 1 км., повертаємо з дороги ліворуч на стежку, круто на південь, переходимо невеликий струмок і піднімаємося по трав’янистому крутосхилу г. Тарношори вгору, на хребет і перевал.

Праворуч залишаємо оселі місцевих жителів, беремо ліворуч, на південний схід, і виходимо (через метрів 400-500) на вершину г.Тарношори, покриту буйним різно-трав’ям

Назва гори походить від слова «тарниця» - з гуц. „сідло на коня”. Напевно, зда-вна любили гуцули сидіти на вершині гори, як на коні верхи, і споглядати навколишню природу. Звідси відкривається чаруюча панорама краю: на сході горизонт закриває г. Буковець (1059м.), на південному сході розташоване с. Яворів і вершини – хр. Сокіль-ський (939м.), г. Плоский (764 м.), на півдні - г.Максимець (981м.), г. Писаний Камінь (1231 м.) і с. Буковець; захід закритий для огляду масивним хребтом Ігрець. На північ-ний захід від нас – г. Грегіт (1491 м.), г. Лисина Космацька (1467 м.), на північ розкинулося с. Шепіт і г. Кичера (942м.). Від вершини г. Тарношори відходять невели-чкі чотири хребти-водорозділи. Сходимо по другому від півночі метрів 400 вниз, на південний захід, до велетенських камнів-скель, висота деяких з них сягає 30 м.

Шукачам пригод буде до вподоби ця місцина: тут є безліч лабіринтів, коридо-рів, ущелин, які створюють величезні камені (їх тут близько 30). Найбільш вправні туристи можуть спробувати вилізти на справжній гігант, де росте багато дерев (береза, сосна, смерека), є тут і декілька печер. Подейкують, що тут бував у свій час О.Довбуш.

На південь, захід і північ камені оточує густий мішаний ліс, влітку тут багато грибів, афин, ожин, малини. З представників тваринного світу тут можна зустріти зай-ців, лисиць, борсуків, білок, часом диких свиней та кіз.

Далі маршрут пролягає до не менш цікавих каменів, що знаходяться за 1,5 км на південний схід від попередніх скель. Стежкою через пасовище сходимо вниз і знову потрапляємо в „кам’яне царство”, на цей раз – Камінь Довбуша. Від закінчення хребта і майже до самого потічка – ріки Безулька – тягнеться ланцюг каменів, які вінчає най-більший і найцікавіший – Довбушів. На його вершечку стоїть, наче голова, менший камінь. Кажуть, що сам Довбуш його туди висадив, щоб пам’ятали силу опришка. Тут усією красою та могутністю перед нами постає хребет Ігрець, заступаючи всю півден-ну частину горизонту. Приголомшливий вид. Особливо цікаві відчуття, коли під час іншого маршруту виходиш на гребінь Ігреця і споглядаєш зверху Тарношори.

Після оглядин каменя-гіганта сходимо до садиби гуцулів, яка впирається у його підніжжя, далі – до потічка, у який збігає з Ігреця ще один, менший. Там огляда-ємо водоспад. В усті річок повертаємо круто ліворуч, на схід, йдемо стежкою, яка згодом переходить у грунтові дорогу, що тягнеться паралельно, до річки Безулька.

Через 3-3,5 км. повертаємо до того місця, звідки розпочали свій маршрут, - до перехрестя доріг Безулька - Снідавка – Яворів.

Довжина мандрівки в один кінець -11 км.
Тривалість переходу - 4-5 год.
Висота над рівнем моря: початкова – 450 м., кінцева – 900 м.

Хребет Сокільський знаходиться на відстані приблизно 15 км. між річками Риб-ницею та Черемошом від села Соколівка до села Великий Рожен. Найімовірніша версія назви хребта походить від слова сокіл - ці птахи здавна любили гніздитися на високих скелях.

Юрій Федькович – відомий буковинський письменник – створив легенду про Короля Гуцула та Білобога і Чорнобога. В цій легенді розповідається про те, що кож-ного року на свято Івана Купала гуцули приносили на Сокільському хребті жертви обом богам. Та одного разу дарів було замало. І між богами розпочалася сутичка. Почав охлявати Білобог, а Король Гуцул ще з нього кепкував. Але все ж таки, перемігши Чорнобога, Білобог закляв владику Гуцула і провалив його на саме дно гори. Тепер він оживає один раз на рік, коли бог випустить із своєї світлої палати семикратно по сім соколів, які облітають Сокільський сім разів у ніч на Івана Купала.

Особливу увагу нам хребті привертають мальовничі пісковикові скелі-останці, яких понад 20. Скелі здіймаються на висоту 20-40 м. На скелі Лисівській камінь (Туту-рівський камінь) археологи виявили петрогліфи – наскельні малюнки, викарбувані ще в стародавні часи. Ця скеля також найкраще пристосована для занять із скелелазіння (висота 25м., 1-6 категорій складності).

На хребті побували відомі люди: Б. Лепкий, Ю. Федькович, С. Воробкевич, Г. Хоткевич, Д. Павличко, М. Влад, С. Пушик. У середині ХVIII в одній з печер на Со-кільському жив засновник юдаїстської течії хасидизму Ізраїль бен Еліза, або Бааль Шем Тов. Існує легенда про зустріч віщуна з ватажком опришків Олексою Довбушем. Підійшов Олекса до проповідника, але той на нього не звертав уваги, тоді ватажок за-махнувся на нього барткою, але сталося чудо – і повисла опришківська рука з піднятим топірцем.

Характер рослинності на хребті різноманітний: мішаний ліс, бучина, березові, яворові гаї, луки. Зустрічається багато видів рослин, занесених до Червоної книги: арніка гірська, купальниця, європейська, тирличі, любка дволиста.

Пішки від с. Соколівка (23 км. від садиби) по ґрунтовій дорозі-стежці підійма-ємося на верхів’я хребта. Нас відразу зустрічає дивовижно зелений і свіжий буковий праліс. Відчуваєш як тебе нестримним потоком наповнює енергія, охоплює ейфорія і легкість. Потім виходимо у справжнісіньке гуцульське село, що знаходиться на висоті понад 900 м. Проте воно володіє деякою своєрідністю у порівнянні з іншими високогі-рними селами: для нього характерна певна забудова (у більшості гірських сіл розташування осель дисперсне), у кожного господаря є город (не уявляю, що там може вирости ), а також сади із фруктових дерев (у серпні 2005 ми куштували....черешню). Одним словом, складається враження, що мандруєш десь на Поділлі. Звичайно, таке враження зникає одразу після того, коли із-за гілля фруктових дерев проглядається чудовий високогірний краєвид – Ігрець, Писаний Камінь, хр. Хоминський, с. Яворів. Коли виходиш на гребінь іти стає зовсім неважко. Один за одним проминаєш невисокі горбики – окремі вершини. На північному сході видно широкі просторі рівнини, а на південному заході - найвищі вершини України.

Можна спуститись у с. Тюдів (тоді потрібно іти з ночівлею). Там оглянемо водоспад Сикавку, відслонення на березі річки Черемош, пам’ятник Т.Шевченку, чи не найперший в Україні. І звідти автотранспортом добратися до с.Кути, а потім до Косо-ва.

Якщо Ви віддаєте перевагу одноденним прогулянкам, то повернемось у с. Яворів, назад на трасу Косів-Верховина.