Науково доведено, що глина була одним із вирішальних факторів трансформації „неживої природи в живу”, відіграючи важливу роль в утворення молекул протеїну – першого кроку органічного життя на нашій планеті. До того ж американські дослідники з НАСА доказали ще наприкінці 1980-х, що глина має надзвичайно важливу особливість: здатність зберігати і передавати енергію. Усі ми пам’ятаємо біблійну істину, що Бог створи людину з глини. Та й більш ранньою міфологічною традицією багатьох народів світу глині відводиться важливе місце у творенні тіла першолюдини з червоної або морської глини. У зв’язку з цим згадаймо і старі, як світ, теорії походження життя із моря, і про те, що в глибоководній червоній глині містяться дрібні магнітні кульки, в яких є шреберзит – речовина, що входить до складу космічного пилу й зустрічається в чистому вигляді лише в космосі. А що вже говорити про структурну самодостатність і ріст кристалів, їх ізотропну ємність та енергетичну гетерогенність, які забезпечують їм властивості генів зберігати і передавати інформацію. Усі ці здобутки сучасної науки висвітлюють, здавалося б, недосяжні „таємниці минувшини” – святую-святих історії.

Якщо звернутися до етнографічних джерел, то побачимо, що в житті наших пращурів глині належало чільне місце, вона була оточена ореолом святості і таємності, ототожнювалася із живою істотою, одухотворювалася. В народі вірили, що саме з цієї загальної субстанції Господь створив людину, землю, сонце і зорі. З глини не лише виготовляли посуд і споруджували будівлі, нею лікували, застосовували в обрядодіях. Магічні властивості глини зумовлені, передусім, її вібраційними характеристиками та показниками внутрішньої активності. До того ж, цей мінерал здатний фіксувати магнетичні потоки Землі й бути носієм певних енергетичних контурів. Цілком природно, що володіти космічними першоелементами і стихіями: землею-глиною, водою, повітрям, вогнем під силу лише гончарю, якого міфопоетична свідомість уявляла всемогутнім божеством, чарівником, втіленням надприродних сил. Не випадково гончарі архаїчних суспільств жерцями й священнослужителями, посередниками між світами людей і богів, а їхні знаряддя праці – небесним даром. Приміром гончарна піч вважалася горнилищем стихій, а гончарний круг символізував універсальну вселенську форму – коло. Відповідно і сама робота горн-чарів – „чарівників горну”, супроводжувалася обрядовими діями: від заготівлі глини, вибору часу роботи до канонів поводження із гончарським начинням та виробами. Глиняна річ, виготовлена із дотриманням ритуалів, набувала сакрального змісту, уподібнюючись світовим символам та образу самого майстра. У такому контексті гончарство виступало не просто ремеслом, а священним актом творчості, своєрідним „божим одкровенням” людству. (Феноменологія гончарства, І. Пошивайло)