Що таке свищик?
  Форми свищиків
  Орнаменти
  Кольори
  Про глину
  Виготовлення глиняного свищика
  Свищики різних регіонів України
  Сирна іграшка
 
 096 450 0437
 066 669 8947
 
Сирна іграшка
 
Що це таке?

Сирна пластика – оригінальний вид українського народного мистецтва, характерний тільки для Карпат. Іграшка з сиру зберігає свою давню символіку, залишається культово–магічним атрибутом, оберегом та особливо причаровує, бо вертає нас у дитинство.

За переказами сивих жителів та за етнографічними джерелами, сирні вироби, фігурки баранчиків, коней, оленів відомі з кінця ХІХ ст.. Сирні вироби поширені також у гірських районах сусідніх країн – Польщі, Словаччині, Угорщині, Румунії. Хоч виготовлення і декоративне оздоблення сирної пластики в цих країнах відрізняється від української, та спільним для сирної пластики є її культове походження. У слов’ян був поширений культ тварин, тому відтворення коней, баранчиків – це по суті релікти їх архаїчних, світоглядних уявлень і вірувань. .

В давнину сирні фігурки і колачики робили пастухи, і повертаючись з полонини додому, роздаровували, особливо дівчатам.

Пішли вівці в полонинку, лиш єгнєта бліют,
Ба що ж наші вівчарики в полонині діют?
Ба що ж діют, ба що ж діют, ци не ватагуют?
Пороб’є нам колачики та нам подаруют.

В наш час сирні фігурки виготовляють тільки жінки, і не з овечого, а з коров’ячого сиру, і не в полонинах, а в хаті. У селах Річка, Снідавка, Брустури, Шепіт, Космач є коло десяти, а то й більше майстрів сирної пластики.. Традиційні сирні вироби – баранчики, цапки, волики, із птахів – курочки, півники, лебеді, – качечки з каченятами, „оріпки”, „жидівські зозулі” – куріпки Оздоблюють їх колачиками на шиях. Барани із закрученими рогами, а волики з рогами, викладеними статично назад, що надає їм ґаздівської впевненості, впертості і своєрідної грації. Поширені сюжетні скульптурки – вертеп, весілля, проводи в полонину Найулюбленіші – коники. Вони дуже різноманітні зі збруєю, осідлані, з бербеницями, з гуцулом чи гуцулкою, коники з лошатками. Скульптурки розписують. Розпис традиційний – „хрестики”, „косички”, „підківки”, „крапки”, „рисочки”.

Особливе місце серед виробів належить „сирним калачикам”, що бувають двох типів – круглі і плетені. Їх насиляють на нитку під образи, на сволок, на вікна. І понині майже в усіх селах Косівського і Верховинського районів побутує традиція ліплення сирних калачиків на весіллях. Весільний сирний колач – то є „окрес”, коло, що відганяє зло і замикає добро на долі молодих”. Молоді тривалий час їх зберігають як запоруку довгого, щасливого, спільного життя.

В селах Річка та Снідавка дівчата ворожили на волос і причаровували леґінів, дарували їм розмальовані в серця калачики, перев’язані червоною волічкою. Обдарований леґінь мав взяти ту дівчину до танцю або й одружитися.

На храмовомому празнику майже в кожнім селі під церквою жінки з Річки, Снідавки чи Брустур продають сирні вироби – коники, баранчики, „фірмаки” – круглі палянички з сиру, виписані хрестами, сонечками, квітками. Найбільше виробляють їстівних немальованих коників і баранчиків. Освячені фігурки викладають на стіл , підвішують під сволок, під образи „для покраси”, решту роздають дітям для забави, а вони їх потім з’їдають.

Фігурки з сиру так чи інакше зберігають залишки давньої символіки певних свят, обрядів та звичаїв, привертають щастя, добро, багате та довге життя.

Виготовлення сирних скульптурок
Всі вироби мають спільні стильові риси та кожна майстриня по-своєму бачить світ, по-своєму творить: хто з веселим гумором, хто з коломийкою та примовкою на вустах. Виробляють баранчики в хатчині – „правачці”, коло печі, на шпаргаті. Для цього потрібно мати кітлик на окріп, миску на вироблений сир, меншу миску на відрізані шматочки сиру, два-три дерев’яні круги чи дощинки, одну – дві дерев’яні ложки, ніж, поличку дерев’яну з перекладинами для просушування баранчиків. Відро на сировицю, дві пляшечки з фарбою, палички для розпису.

Сир для баранчиків готують так: „у відро відстояного молока, з якого зібрано сметану (інакше баранчики будуть стрепіхаті)”, - розповідає майстриня Ганна Кіщук, - кидають одну ложку „глєгу”, молоко підігрівають і ставлять на скисання”. „Глєг” – порошок, який утворився при висушуванні шлуночка молочного теляти чи ягняти (не старше 2-4 тижнів), попередньо наповненого розчином молока і солі. Заглєчене молоко гусне, його розмішують і ставлять на пару годин у тепло коло печі відстоятись. Потім вибирають у марлю, аби стекла сироватка, і тільки тоді кладуть у миску і ставлять на піч для подальшого закисання. Сир пробують на смак і на „вироблєнє”. Для цього шматочок його в ложці пускають і киплячу воду, витягують і швидко розминають і, якщо сир тримається купи, є пругким і податливим як віск – то можна робити баранчиків. Вироблений для скульптури сир має жовтувате забарвлення та гладку фактуру. Цей матеріал пропускає світло.

Перед виготовленням фігурок потрібно приготувати сировицю – розчинити два – три кілограми солі у трьох –п’яти літрах окропу, відстояти, процідити через марлю. Охолодити. Виготовлені фігурки, а також окремі деталі кілька разів опускають в окріп та сировицю на „загартованє”. Що міцніший розчин солі, тим довше може зберігатися скульптурка. Дехто з майстринь лишає фігурки в сировиці на дві години на постій на „витриманнє” Відти готові вироби кладуть на драбинку для засихання.

Процес ліплення має відпрацьовану послідовність. Передусім майстриня ретельно миє руки з милом, потім споліскує у сироватці, бере ніж і нарізає на дерев’яному крузі відповідної величини кусочок сиру і опускає його в ложці у киплячу воду. Виймає і швидко розминає його в руках, формуючи грудку, з якої швидкими і легкими рухами ліпить фігурку витягуванням окремих частин. Спочатку витягує голову і передні ноги, одразу ж опускає у сировицю, де форма закріплюється. Потім знову опускає у окріп і витягує хвіст і дві задні ноги. Голову, гриву і хвіст робить, насікаючи ножем. Після кожної виготовленої деталі фігурка занурюється на кілька секунд в окріп та сировицю. Майже готову її доповнюють різними деталями – упряжжю бербеницями, гуцулками. Тоді з кусочка сиру витягується довга нитка -„попружка”, якою швидкими рухами обплітається фігурка. Закріплюється нитка простим вузлом. Так само виготовляються допоміжні фігурки – бербениці , гуцули,. лошатка, сідло – „тарниця”.

Коня складають – „спорєджєют” як у житті. Спочатку на нього вкладають „тарницю”. З боків прив’язують „бербениці” – бочки з бринзою, чи лошатка. Вершників одягають у традиційний кептар, „крисаню” чи хустку. Всі ці деталі обмотують „попружкою”, яку виплітають у вигляді кіски чи ланцюжка. Це імітує збрую коня і збагачує пластику фігурки. Різні способи прив’язування і виплітання мотуззя виявляють творчий почерк кожної майстрині.

Розмір іграшок із сиру різний. Найбільші коники з бербеницями з гуцулом заввишки 10 см, а завдовжки – шістнадцять. Малі коники, „їстівні”, заввишки 4 см, завдовжки – 7-8см. Півні, курочки , заввишки 7 см, завдовжки – 8см. На базар, на храм під церкву майстри приносять по кілька сотень не розфарбованих маленьких коників і баранчиків. Окремо в кошеликах складають розмальовані скульптурки „на хвалу”, „на покрасу”.

„Полонинки”
Ой кувала зозуленька,
Сіла на кошару,
Подаруй ми баранчика,
Молодий вівчарю.

У маленькім салашику
Ватаг ватагує,
Там наробить баранчиків,
Мені подарує.

Бідна ж моя головонько, що ж я наробила?
Полюбила вівчарика за колачик сира.
Покуштую той колачик – сирец солоденький,
Подивлюся на вівчера – вівчер молоденький.

Іде вівчар з полонини в широкім ремені,
Несе мені подарунок – баранчика в жмені.
Подивлюся на дарунок – баранчик файненький,
Як вівчара не любити – вівчар молоденький.





(за матеріалами ж. „Народна творчість” - Р. Кобальчинська „Сирна пластика Гуцульщини”)
 
 
 
 
 
 
Ви тут: Стартова »  Свищики »  Сирна іграшка